Музи й гармати
|
Як вже музи мовчать, значить, йдуть десь бої. Музи ждуть на свiй час, бо вiйна – час не їх. Та в вiйни сил нема вiсь свiт вiчно палить. Час спливає гармат, наспиває час слiв. I лунають слова – в них – героям хвала. I спiвач вже спiва про колишнi дiла. I, наслухавшись слiв, часом мрiє слухач вогнище запалить, палахкотить нехай! Не примусять слова розпочать боротьбу, доки пам’ять жива про гарматну добу. Та минают роки, а сурма зве та зве… Пiдросли юнаки, для яких це – нове. I вже новi бiйцi йдуть на нову вiйну, шоб завершити цiкл, шоби коло замкнуть. I метал, гуркоча, прагне ворога вбить. Ну, а музи мовчать. До майбутнiй доби. |